Дякую за відгук!
Андрійко бавився машинками. Його улюблена червона Тойота закотилася під диван. Хлопчик став навколішки й спробував дотягнутися рукою до іграшки.— Тут так брудно. А-а-а-пчхі!— Я цілий тиждень працювала, не мала часу прибрати, — зітхнула мама.— А звідки береться пил?
Мама замислилась:— З вулиці вітер приносить пісок. Ти розкришуєш хліб, коли їси не за столом. Наш кіт губить шерсть. Ми — люди постійно змінюємо шкіру і її відмерлі рештки падають на підлогу.— А ще волосся, — додав Андрійко, мотнувши відрослим чубом.— Так, і волосся. А ще пил прилітає з космосу.— Як це? — очі Андрійка засвітилися цікавістю.— О, так ти не знаєш, — мама загадково усміхнулася. — Щодня на землю осідає два самоскиди космічного пилу. Він розлітається атмосферою й потрапляє скрізь. Можливо, і під диван. Якби знайшовся якийсь астронавт та позбавив нас від цієї напасті.
Поки мама говорила, Андрійко вже біг до господарської шафи. Він витягнув пилотяг і націлив під диван.— Борець із комічним пилом береться до справи.Мама здивувалася, бо зазвичай синок не дуже любив допомагати з прибиранням. Коли він закінчив, гордо озирнувся:— Місію виконано, — скинув руку до голови, як справжній капітан зорельоту.— Дякую тобі та космопилотягу, — відказала мама. — Ще в нас є машина, яка очищує одяг та постіль.— Я її знаю! — підскочив Андрійко, здогадавшись. — А можна я ще трошки поборюся з космічним пилом?Мама дала Андрійкові кошик з брудною білизною. Він усе зробив сам, вона лише правильну програму підказала. Коли пральна машина закінчила роботу, хлопчик охайно розвісив усе на сушарці.Цілий день мама та Андрійко грали в боротьбу з космічним пилом і допомагали їм у тому різні побутові прилади. Крім пилотягу та пральної машини корисним виявився зволожувач повітря та кондиціонер. Щоб відновити сили, скористалися блендером та збили смачний молочний коктейль, а з посудом впоралась посудомийна машина.
Ввечері втомлений та вдоволений Андрійко ліг на чисту постіль:— Мамо, я зрозумів скільки важливих побутових приладів у нас вдома. Вони ж щодня дбають про чистоту та затишок. Можна ми ще завтра пограємо в борців з космічним пилом?Мама усміхнулася: — Звісно можна, мій відважний астронавте. — поправила ковдру та поцілувала синочка.
Ілюстрації з журналу "Чарівний ліхтарик", художники Діна Кравцова та Ніка Балаж
Андрійкові подарували кошеня. Веселе, руденьке, з чорною плямою на оці. Хлопчик назвав його Рудиком. Якось мама відпустила синочка на подвір’я побавитися, а він і улюбленця прихопив.
Кошеня поводилося обережно. Усе обнюхувало, озирало, але побачивши горобця побігло слідом. Раптом на подвір’я заскочив сусідський пес. Він голосно рикнув, і бідолашний Рудик кинувся тікати щодуху. Перетнув подвір’я та поліз на високий старий каштан. Андрійко кинувся слідом:
— Рудику, стій! Обережно! Але кошеня не чуло й дерлося все вище і вище. Пес, для годиться, кілька разів гавкнув, завернувся та побіг у собачих справах. Андрійко обійшов довкола товстого стовбура, намагаючись розгледіти кошеня, яке голосно нявчало. — Рудику, Рудику, злазь, будь ласочка, — гукав. Але злякане кошеня сиділо, увігнавши кігтики в гілку. Андрійко не любив висоти, навіть трошечки боявся, але страх за улюбленця примусив діяти. — Рудику, тримайся. Супер-хлопчик йде на допомогу! Підтягнув до дерева драбинку, з якої мама рвала яблука в садку. Приставив її та обережно піднявся, але кошеня сиділо надто високо. Хлопчик перебрався на першу зручну гілку, до якої зміг дотягнутися з останньої сходинки. Тримаючись руками та перехоплюючись за гілки, поповз догори. Намагався не дивитися вниз, щоби не крутилася голова. Нарешті дістався до Рудика й обережно взяв кошеня на руки. Воно дрижало й тулилося до господаря. Озирнувшись, Андрійко зрозумів, що заліз надто високо і, як спуститися разом із кошеням, не знає. Він міцно схопився за гілку, набрав у легені повітря та закричав: — Допоможіть! Мама вибігла з будинку, на ходу витираючи перемазані борошном руки об фартух. Вона не відразу зрозуміла звідки лине голос, а коли підняла голову, ахнула від страху. — Синочок, тримайся міцніше. Я зараз щось вигадаю, — кинулася до будинку. Андрійко притискав кошеня та крадькома плакав від страху. Почувся шум двигуна й до їхнього подвір’я під’їхала пожежна машина. З неї вийшов сусід — дядько Василь. Він привітно помахав Андрійкові. Пожежники розклали драбину, по якій дядько Василь виліз та зняв Андрійка з Рудиком.
— Ти так більше не роби, — повчав хлопчика, — це ж добре, що ми саме з пожежі їхали й мали час вас зняти. — Дякую вам. Я думав, що коли виросту, стану супер-героєм. А тепер вирішив стати, як ви — рятівником, — щасливо усміхався Андрійко, притискаючи Рудика.
Ілюстрації з журналу "Чарівний ліхтарик", художники Діна Кравцова та Ніка Балаж
Зниклі крашанки
Сестрички Вікуся, Валерія та Владуся готувалися до Великодня. Вони сиділи на кухні та охайненько розмальовували яєчка. Мама заздалегідь пофарбувала їх у брунатний, і дівчатка тонким пензликом наносили малюнок. Старша розмалювала три, середня два, а молодша одне яєчко. Шість гарненьких писанок поклали в тарілочку та пішли спати.
Зранку пролунав стурбований голос Владусі:
— Писанки пропали!
Сестрички прибігли та розгублено озиралися довкола.
— Мамо, ти не знаєш, куди ділися наші писанки? — звернулися хором до неньки.
— Може, їх забрав кролик?
— Але навіщо, кролі їдять капусту, травичку, — Вікуся розвела руками.
— Я не знаю, певно, то особливий Великодній кролик — відказала мама й узялася зчиняти паски.
Дівчата вибігли на двір, тоді в сад, скрізь шукали кролика, але він не з’являвся.
— Ой, тут моє яєчко, — скрикнула Вікуся, здивовано зазирнувши під кущик.
— Ой, а ось моє, — Валерія пробігла доріжкою й підібрала кольорову писанку.
Так поступово дівчатка знайшли всі яєчка, крім останнього, Владусиного. Маленька зовсім похнюпилась. Раптом вони помітили вхід у печерку.
— Але ж як? На нашому городі не було такого, — здивувалася Вікуся й перша зайшла всередину.
Слідом подалися сестрички. Вони здивовано роззиралися. Печера блищала, немов діамантова. Зі стелі звисали сталактити, з підлоги росли сталагміти. Усе сяяло від кристалів солі. По центру, на червоній оксамитовій подушці з золотими китицями сидів кролик. Він привітно дивився на гостей і усміхався, показуючи два довгих зубчики.
— Вітаю у Великодній кролячій норі!
— То ти навмисне розклав яєчка, що ми знайшли сюди вхід, — Вікуся вперла руки в боки.
— Саме так. Й останнє, найгарніше, ось, — кивнув на маленьку подушечку поряд. Там лежала яскравобока Владусіна писаночка.
Ви гарні дівчатка, і змогли мене знайти, тож виконаю ваше бажання. Але одне на всіх.
Сестрички замислилися. Не просто вигадати щось спільне. Владуся усміхнулася:
— Хочу, щоби наша родина щороку збиралася на Великдень та смакувала пасками і яєчками.
Сестри закивали голівками, підтримуючи, і тієї ж миті опинилися посеред саду. На пеньочку стояв святковий кошик із писаночками.
Намистинки
Чому Великдень у різні дні
Пухнаста знахідка
Червоний бантик
Дівчинка, ведмедик та єдиноріжка
Мамин день
Великоднє дерево
Загадковий жук
Міжнародний день конюшини
Книжкове дерево
Лесик і метелик
Марійчина колекція
Білочка і телефон
Андрійко і монстр з телефону